22 серпня 1864 року в Женеві було підписано першу Женевську конвенцію, яка стала важливим кроком у міжнародному гуманітарному праві. 

  Ця подія започаткувала нову еру в ставленні до поранених і хворих солдатів під час збройних конфліктів, встановивши принципи, які залишаються актуальними й сьогодні.
Ініціатором підписання конвенції став швейцарський підприємець та гуманіст Анрі Дюнан. Його жахливі враження від битви при Сольферіно 1859 року, де тисячі поранених залишилися без допомоги, спонукали його до створення міжнародної організації для надання медичної допомоги жертвам війни. Так у 1863 році була заснована Міжнародна комісія допомоги пораненим, яка згодом стала Міжнародним комітетом Червоного Хреста.

Женевська конвенція 1864 року була підписана представниками 12 європейських держав, серед яких Швейцарія, Франція, Німеччина, Австрія та інші. Вона зобов’язувала сторони конфлікту забезпечувати гуманітарне ставлення до поранених і хворих солдатів незалежно від їхньої національної приналежності, а також захищати медичний персонал і польові шпиталі. Важливим елементом конвенції було впровадження розпізнавального знаку – червоного хреста на білому фоні, який став символом захисту і нейтральності.
Основними положеннями конвенції були такі: забезпечення догляду за пораненими солдатами без дискримінації, охорона медичного персоналу та споруд, а також створення національних товариств Червоного Хреста для координації гуманітарної допомоги під час конфліктів.
Женевська конвенція мала великий вплив на міжнародне право, заклавши основи для подальшого розвитку гуманітарних норм під час збройних конфліктів. Згодом були прийняті й інші Женевські конвенції, які розширили та уточнили ці принципи, включивши захист цивільного населення та військовополонених.
Значення першої Женевської конвенції виходить далеко за межі 1864 року. Вона стала фундаментом сучасного міжнародного гуманітарного права, визначивши моральні стандарти, які й досі служать орієнтиром для всього світу в питаннях захисту прав людини під час воєн.